Пишемо казку - феєрію (у форматі челенджу)

Тут буде назва (по завершенні написання)

Оповідь Софійки Осинчук

 Давним-давно в мальовничому куточку, біля чудового гірського озера, в маленькому чепурному будиночку жили собі в любові та злагоді, наче два голубочки, чоловік та дружина. І все було б добре у них, але не дав їм Бог діточок. Бувало іде жінка до озера по воду, сльозами вмивається та молиться просячи щоб Бог дав їм дівчинку з блакитними очима наче вода в озері. Іде у поле пшеницю жати та й просить Бога щоб дав їм дівчинку з волоссям як стигла пшениця. Так і жили вони мріючи та сподіваючись, що Бог почує їхню молитву. Одного сонячного ранку на подвір’я до подружжя прилетів лелека та обережно постукав у віконце. Чоловік з дружиною вийшли на подвір’я і заклякли від подиву... у дзьобі лелека тримав пелюшку в якій мирно спали дві чарівні дівчинки. Не тямлячи себе від щастя жінка обережно взяла пелюшку і побачила в ній двох чудових дівчаток одну з волоссям, як стигла пшениця, а іншу з волоссям як темна нічка.

 Продовжує Іринка Лопатюк

З великою любов’ю ростили та виховували подружжя своїх діточок. Дівчатка росли жвавими і були неймовірно красивими. Одну дівчинку назвали Укрою, була вона синьоока з волоссям як стигла пшениця, а інша кароока з волоссям як нічка. Окрім краси дівчатка  мали неймовірні здібності та були зовсім не схожі на звичайних діточок. Щоденно подружжя милувалося спостерігаючи як ростуть і розвиваються їхні дітки. Білява дівчинка спала тільки вночі, а вдень випромінювала вселенську любов до всього сущого, де ступали її маленькі ніжки світ оживав, зацвітали квіти, зеленіла трава, а варто їй було побажати і негода втікала даючи місце сонечку, або лагідному літньому дощику. Чорнява, яку назвали Айною, спала тільки вдень, а вночі вибігала на подвір’я і як пташка злітала в небо. Підхоплена легким вітерцем линула високо в небі та навіювала діткам, звіряткам та змореним від тяжкої праці людям казкові сни.

Ілюстрації до казки від Анастасії Орендарчук.

Оповідь від Елі Зимбович.

Одного разу, коли дівчатка гралися на галявині, неподалік від будинку до них підійшла старенька жінка. Одягнена вона була в обірваний одяг, ішла поволі ледь переставляючи ноги. Щось тривожне було у всьому вигляді старої жінки, найбільше дивували пронизливі очі, які вона ховала під сплутаним волоссям. Дівчаткам було шкода стомлену стареньку жінку,  вони попросили її зачекати, а самі кинулися додому і швидко прихопивши їжі, воду , чистий одяг, повернулися на галявину. Жінка очікувала їх на тому місці де її залишили, сидячи на пеньку. Дівчатка подали жінці все, що принесли, а жінка взяла і не дивлячись  заховала в суму. Це дівчаток здивувало, але не насторожило вони продовжували співчувати бідній жінці. Тяжко піднявшись стара подякувала Укрі і Айні, а потім витягла з суми два чудові браслети з дорогоцінним камінням і взявши дівчаток за руки одягла браслети. Враз дітей огорнув туман, а вже за мить зник разом зі старенькою жінкою. Здивовані Укра і Айна поглянули на браслети спробували їх зняти, але все було марно прикраси наче вросли в тіло. Дівчатка відчули, як навколо них згущається щось чорне і не зрозуміле. З того часу все змінилося ... Там де проходила Укра сумно схилялися квіти та трави. Айна вже не розвіювала казкові сни, а сіяла страшні та моторошні.

   

 Оповідь від Тетяни Купець.

Сумно стало в колись привітній хатинці, не звенів веселий дитячий сміх, не прилітали на подвір"я пташки і тільки тривожно шумів навколо древній ліс. Пригнічені Укра і Айна враз подорослішали, на світ дивилися зовсім не дитячими очима.  Дівчатка не відходили одна від одної, часто можна було спостерігати як вони обійнявшись сумно сиділи під старою розлогою яблунею та тихо перемовлялися. Причину своїх негараздів розуміли, а вдіяти нічого не могли.  Поради спитати не було у кого, а батьків не хотіли тривожити. Жінка ж та чоловік не розуміли що відбувається з дітьми домовившись  зібрали дари і вирушили до древнього капища Богині материнства -Лади.  Укра з Айною залишилися вдома самі.  

    Зненацька налетів вітерець, грайливо підхопив дівчаток і поніс над лісом. Укра та Айна зовсім не злякалися,  не розгубилися та сприйняли цю подорож як магічну пригоду.  В небесах загадково посміхаючись за ними спостерігав батько вітрів - Стрибог. Подорож дівчаток закінчилась в дрімучому лісі на маленькій галявині. Взявшись за руки діти стали роздивлятися куди ж вони потрапили.... 

    Раптом із-за розлогого старезного дуба вийшов чоловік з довгим сивим  волоссям вбраний в білий одяг. Дівчатка подумали що зустріли лісовика, але вони помилилися - то був Чугайстер, від якого дівчатка не відчули небезпеки. Він  вказав дітям на стежку, побажав щасливої дороги і зник. 

 

Малюнки Тетяни Купець.

Продовжуємо працювати над ілюстраціями до казки.

Малюнок Олі та Ані Джаман.

Оповідь від Ольги та Анни Джаман.

   Дрімучий ліс жив своїм життям, у кронах гуляв вітер, співали пташки, в гущавині своїми повсякденними справами займалися тваринки. Перед дівчатками змійкою звивалася стежина гублячись серед старезних дерев. Айна взяла Укру за руку і вони вирушили в дорогу, розмовляти їм не хотілося, кожна думала про батьків, які залишилися вдома і повернувшись не знайдуть своїх донечок. Через деякий час стежина вивела дітей до лісового озера. Дівчатка були змучені, голодні та ще й дуже хотілося пити. Вода в озері була чиста, як сльоза і Укра з Айною напилися досхочу і умились озерною водою сіли на березі відпочивати. Айна тихенько заспівала їхню улюблену пісню про маму , про тата, про свою домівку.  Укра підхопила сумну пісню сестри і їхні голоси полинули над озером. Тим часом пісню почули русалки, підпливли до берега і з цікавістю стали спостерігати за дітьми.  В чарівному лісі новини поширювалися швидко, всі мешканці готові були допомогти дівчаткам. Русалки навіяли сон, щоб діти відпочили, тваринки принесли ягід та горіхів, щоб втамувати голод, а лісовик приніс та поклав поряд двох охоронців - маленьких вовчиків. Сон дівчаток був не довгим, але вони прокинулись повністю відпочившими. Оглянулись навколо, побачили дарунки від лісових мешканців і щиро подякували чарівним мешканцям. Найбільше вони зраділи маленьким вовчинятам. Русалки розповіли куди потрібно іти далі, щоб знайти стару знахарку та попередили, що шлях буде не з легких. 

         Переночувавши біля озера Укра та Айна вирушили в дорогу. По дорозі смакували ягодами, горішками та  бавилися з маленькими захисниками.

Оповідь від 

Чим далі відходили діти від озера тим ліс мінявся, густішав і ставав зловісним. Маленькі вовченятка ішли поряд з дівчатками  сторожко  озиралися навколо. Перестали співати пташки, життя в лісі наче завмерло і тільки старезні покручені дерева тягнули свої руки - гілки  до мандрівників. Коріня як живе рухалося, клубочилося, немов зміїне кубло, змушувало іти повільно, щоб не потрапити в їхні тенета. Айна і Укра трималися за руки їм було лячно. Іноді в гущавині мерехтіли вогники схожі на очі хижаків. Все ближче і ближче підступали зловісні вогні оточуючи дітей з усіх боків. Маленькі вовченята відчуваючи небезпеку гарчали, а шерсть ставала дибки.   Тваринки наче попереджали, що іти далі не можна. Дівчатка зупинилися підхопили вовченят на руки і стали під величезним дубом... враз з дерева злетіла срібляста сітка і оповила знерухомила маленьких мандрівників. Укра і Айна навіть не встигли налякатися, як сітка підхопила їх і зависла над землею. Ліс переможно зашумів, заухали десь в гущавині сови, величезний ворон голосно закаркав прилетівши  на гілку. Висячи над землею в сітці Укра тихень зашепотіла до Айни вказуючи під дерево де ходили навколо величезні вовкулаки. Принишкли  вовченята сидячи на руках у дівчаток.